ШИБОНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., однакр., перех. і неперех., розм. Підсил. до шибну́ти. *Образно. Останні слова гострим ножем, шибонули в саме серце Чіпці (Мирний, II, 1954, 293).
∆ Кров шибону́ла в го́лову кому — те саме, що Кров уда́рила в го́лову (див. кров); Шибону́ла охо́та кому, кого — дуже закортіло, захотілося комусь. Самого охота шибонула з’явитись (Вас., Незібр. тв., 1941, 169).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 450.