ШИ́ЙКА, и, ж.
1. Зменш.-пестл. до ши́я. Тоненькі рученята і гнучка дитяча шийка вирізнялись, мов алебастрові, на темному полі фотографії (Л. Укр., III, 1952, 601); Від другого берега прудко пливло двойко.. малесеньких, із довгими шийками пташат (Досв., Вибр., 1959, 413); За ці три роки Катя, здається, не постаріла. її плечі стояли рівно, а біла шийка була ніжною, мов у дівчини (Гур., Наша молодість, 1949, 298).
2. Вузька частина якогось предмета. Моя права рука ковзає по ремені вниз і стискає шийку приклада (Гашек, Пригоди.. Швейка, перекл. Масляка, 1958, 458); Ліва рука тримала скрипку. Пальці розминались, бігаючи по ладах шийки (Ле, В снопі.., 1960, 192); Свердло складається з робочої частини і хвостовика, які з’єднані між собою шийкою (Різальні інстр.., 1959, 104).
3. Верхня звужена частина посуду. Панське подвір’я дрімало, сонне й порожнє.. Народ ввіллявся через ворота у двір, наче вода крізь шийку пляшки (Коцюб., II, 1955, 81); Терентій нагнувся, підняв з землі надтріснутий з відбитою шийкою.. шкалик (Стельмах, І, 1962, 502); Амфори мали досить витончену форму і вузьку шийку (Знання.., 5, 1968, 26).
4. Частина стовбура, стебла рослини, де коренева система переходить у надземну. Шийка коренеплоди [буряка] розвивається з підсім’ядольного коліна (Овоч., 1956, 338); Дерево треба садити так, щоб кореневії шийка його була нарівні поверхні грунту (Хлібороб Укр." 11, 1966, 31); // Місце переходу стебла в колосок (перев. в злаків). Яків теж прислухається до шепоту ниви і вперше в житті помічає, що зараз кожна шийка колоска, мов діамантом, перехоплена краплиною роси (Стельмах, Хліб.., 1959, 499).
5. Хвостова частина річкового рака, в якій міститься його черевце. Із клешнів і шийок раків приготовляють раковий соус (Укр. страви, 1957, 124).
∆ Ра́кові ши́йки див. ра́ковий1.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 450.