ШИКУВА́ТИ1, у́ю, у́єш, недок., розм. Виявляти шик у чому-небудь, жити з шиком; франтити. Як підперезавсь [Омелько] поверх латаної свити, замість мотузки, жіночою червоною окрайкою, то й по сей день шикує в ній (Головко, А. Гармаш, 1971, 477); — Навіщо це мені? — скаже бувало Віра.— Курсистці не личить шикувати, наче дамі з "бомонду" (Бурл., Напередодні, 1956, 115); І шов Максим вулицями міста величаво— шикуючи празниковою одежею, обмахуючись чистенькою відпрасованою хусточкою (Смолич, Мир.., 1958, 511).
ШИКУВА́ТИ2, у́ю, у́єш, недок., перех. Ставити когось в ряд, шеренгу, колону і т. ін.; строїти. *Образно. Зима. На фронт, на фронт!.. А на пероні люди… Біля вагонів ми співаєм "Чумака"… І радість лоскотна бентежить наші груди… Шикують злидні нас, юнак до юнака (Сос., І, 1957, 260); Було колись в одній країні: сумний поет в сумній хатині рядами думи шикував (Л. Укр., 1,1951, 279); //Утворювати шеренгу, колону і т. ін. У путь, піонери, Шикуймо ряди! Прикрасимо сквери, Двори і сади (Бойко, Ростіть.., 1959, 49); Сини сідлали коней, ясну зброю брали в руки, шикували грізні лави (Гур., Друзі.., 1959, 9).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 451.