ШИНКА́РЧИН, а, е, заст. Прикм. до шинка́рка; належний шинкарці. Один купець,— забув, як звати,— Із ярмарку багато грошей віз, І до шинкарчиної хати Він повернув і з воза зліз (Гл., Вибр., 1951, 142).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 453.