ШИНКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., заст.
1. Бути власником шинку або торгувати в ньому. — Є тут у мене ще трохи грошей, то я накуплю тобі горілки і пляшок,— сиди в хаті та шинкуй! (Укр.. казки, легенди.., 1957, 401); Найму собі корчмоньку [корчомку], Шинкувати буду (Укр. нар. пісні, 2, 1965, 49); — А яничари! Та вони випивають більше вина, ніж є крапель у хвилях Босфору, навіть самі шинкують біля Адріанопольської брами (Тулуб, Людолови, II, 1957, 77); // Незаконно виготовляти й продавати спиртні напої.
2. чим, перен., розм. Нерозумно витрачати; тринькати. Він завсігди пив потроху і не дуже шинкував грішми, як вони йому потрапляли до рук (Гр., II, 1963, 276).
∆ Шинкува́ти кро́в’ю — з корисливих міркувань нещадно губити когось. Кругом неправда і неволя. Народ замучений мовчить. І на апостольськім престолі Чернець годований сидить. Людською кровію шинкує І рай у найми оддає! (Шевч., І, 1963, 262); Єзуїти цькували народ шляхтою і своїми бакалярами, як собаками, і шинкували козачою кров’ю (Стор., І, 1957, 163).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 453.