ШИНО́К, нку, ч., заст. Невеликий заклад, де продавалися на розлив спиртні напої; корчма. Всі гроші, що він заробляв у пана та в людей на возах, на плугах та боронах, старий Кайдаш пропивав у шинку (Н.-Лев., II, 1956, 345); Ще я був малим, як батько Зве було та каже: — Синку! На посудину та збігай По горілочку до шинку (Щог., Поезії, 1958, 135); О, скільки непідслуханих розмов Ви знаєте, старих шинків руїни! (Рильський, II, 1946, 12).
∆ Тиня́тися по ши́нках (з ши́нку до ши́нку) див. тиня́тися.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 454.