ШИПУ́ЧИЙ, а, е. Який шипить. Наймичка принесла шипучий самовар і поставила на столі (Н.-Лев., І, 1956, 381); Микола підпалив шнур. Холодний шипучий вогник поповз до динаміту (Ткач, Плем’я.., 1961, 240); // Який, виділяючи вуглекислий газ, піниться і видає шипіння (про напій). Ми пили шипуче вино, поздоровляли один одного (Коцюб., III, 1956, 418); Тут єсть натуральна залізна шипуча вода (Л. Укр., V, 1956, 359); Хтось із нас мерщій натиснув важільчик сифона, пустив шипучий струмінь газованої води в склянку (Речм., Твій побратим, 1962, 164).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 455.