ШИПІ́ТИ, плю́, пи́ш; мн. шиплять; недок.
1. Видавати глухі звуки, які нагадують протяжне "ш-ш". Через стіну було чути, як гули машини, шипіли десь далеко паровики (Н.-Лев., II, 1956, 98); Свердло гарчало, шипіло, вганяючись у породу (Досв., Вибр., 1959, 198); Лижви шипіли, розрізаючи сипучий сніг (Коз., Листи.., 1967, 96); Через хату за дверима шипіло, шкварчало щось, і дух смаженого несло (Головко, II, 1957, 42); Іванка розвела прас на кухні, і коли він уже шипів від дотику пальця, принесла його і розклала на столі нову кофтину (Чаб., Тече вода.., 1961, 89); Море шипіло піною на береговому піску (Трубл., І, 1955, 155); Поруч з моїм "кабінетом", за переділкою, кухня — шиплять примуси (Кач., II, 1958, 20); В довгій майстерні шипить ручний токарний станок (Стельмах, І, 1962, 113); Все мені було цікаво: і розглядати вивіски на ларках, і слухати, як десь грамофон шипить, виводячи мелодію вальсу "На сопках Маньчжурії" (С. Ол., З книги життя, 1968, 26); Котик орудував однією лапою і шипів (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 234); *Образно. На Андрія шипіли з Хоминих очей зелені гадючки (Коцюб., II, 1955, 35).
2. Говорити, співати нерозбірливо, часто вживаючи шиплячі звуки. [Горпина:] Годі вам, годі. От уже наспіваєте! Шипить, як старий гусак, а йому здається, що він співає (Н.-Лев., II, 1956, 479); // Вимовляти "ш-ш", закликаючи до тиші, мовчання, заспокоюючи когось; // розм. Говорити приглушеним від злості, роздратування голосом. — Посватав! узяв доброї — шипіла вона з кривим усміхом (Коцюб., II, 1955, 30); У малі двері з вівтаря визирав отець Василь, блідий, як глина, очі зеленяві, злісні. Дивився на Тетяну й шипів:— Це ж що за вигадки? (Вас., II, 1959, 107); Стара графиня тикала дівчину ціпком і шипіла: — Не чуєш, тетеря! Доправ мені хустку на ногах (Донч., III, 1956, 60); Баба Смаранда сердито шипить на не!: — Сідай, так годиться… (Чаб., Балкан. весна, 1960, 305); // розм. Висловлювати незадоволення, злість. Уста, що солодко співали й вимовляли Солодкі речі або тихі жалі, Тепер шиплять від лютості (Л. Укр., І, 1951, 108); Ненавидів [Толя Дробот], люто ненавидів усе, що плазує й шипить.. Це заздрісне і підле міщанство всіх гатунків. Це хиже куркульство (Жур., Нам тоді.., 1968, 16); І хай минуле виє вовком 1 по-гадючому шипить,— Ми радісним гаптуєм шовком Тканину років і століть (Рильський, Поеми, 1957, 43).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 455.