ШИТТЯ́, я́, с.
1. Дія за знач. ши́ти. Дві дівчини, привчені до шиття, сіли коло порога й вишивали сріблом бережки до кунтуша (Н.-Лев., VII, 1966, 45); Іван родився в Щетині, де його батько, а пізніше він сам, займався шиттям простих чобіт (Кобр., Вибр., 1954, 19); — Сиджу над шиттям, машинка цокотить, а я сумую, думаю про тебе, шиючи сорочки і спідниці іншій на весілля (Томч., Жменяки, 1964, 65); Український одяг — це своєрідна енциклопедія народної творчості. В ньому втілилось народне мистецтво ткацтва, крою, шиття, вишивки, аплікації, плетіння тощо (Нар. тв. та етн., 5, 1965, 32).
2. Те саме, що шитво́ 2. Кров висисає оте остогиджене, Прокляте нишком шиття. Що паненя, вередливе, зманіжене, Вишвирне [викине] геть на сміття (Граб., І, 1959, 52); Коло стола.. сидить молода дівчина; вона схилилась над шиттям, над пишною білою шовковою сукнею (Л. Укр., III, 1952, 473).
3. рідко. Те саме, що ви́шивка 2. Пішов і пішов по руках той кисет. Дівоче шиття — фронтові подарунки!.. (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 191).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 464.