ШИ́ФЕР, у, ч.
1. Глинястий сланець чорного, сірого чи червоного кольору. Ландшафт західної частини Правобережного Полісся вздовж рік оживляється виходами на поверхні гранітів і червоного шиферу (Дерев. зодч. Укр., 1949, 7); Стіни Софії не були потиньковані, вони мали рожевий колір, тільки де-не-де на їх поверхні, мов рубіни, виблискували брили каміння — шиферу (Наука.., 1, 1971, 17).
2. Будівельний плитковий матеріал (перев. даховий) з такого сланцю чи іншого матеріалу. Тішило те, що серед старих будівель уже то тут, то там стояли нові хати, акуратні, високі, вікнасті, вкриті гофрованим шифером або черепицею (Добр., Тече річка.., 1961, 12); Приємно і затишно ясніють білі стіни нової хати під сріблястим шифером. Це оселя Гурія Харлана (Вол., Місячне срібло, 1961, 199); Побудьте тут [на заводі] хоча б чверть години і ви побачите, як доменний шлак перетворюється на тонкі сірі волокна мінеральної вати, а азбест, пісок, цемент, вапно та інші матеріали — на шифер (Роб. газ., З.ІІІ 1965, 2).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 464.