ШИФР, у, ч.
1. Сукупність умовних знаків (цифр, літер і т. ін.), певні комбінації яких використовують у таємному листуванні й читають за допомогою ключа (у 3 знач.). [В і р а:] Майже цілу ніч я сиділа над цими паперами, не розуміючи, що там написано. Чому він писав англійською мовою? А місцями навіть шифром? (Коч., II, 1956, 223); Він прочитав записку тільки за допомогою шифру, бо записка була зашифрована (Сміл., Сашко,1957,155); Лунали тут [на судні] суворі команди, накази, радіопозивні, номери, шифри — все службове, суворе, владне (Гончар, Тронка, 1963, 237); // розм. Умовне позначення, заміна чого-небудь чимсь іншим. — У мене з Перегудою е свій шифр. Його завів сам Перегуда ще тоді, як головою був (Кучер. Трудна любов, 1960, 141)
2. Код, застосовуваний при механізованій обробці даних на лічильно-перфораційних та електронно-обчислювальних машинах.
3. Умовне позначення на книжках, рукописах і т. ін., що вказує на їхні місця в бібліотеках, сховищах; // Умовне позначення якоїсь таємної праці, таємного документа тощо.
4. заст. Вензель.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 465.