ШИША́К і, а, ч. Старовинний військовий металевий шолом з вістрям, на кінці якого була невелика кулька (шишка). Сонце сяє, грає маревом над золотими шишаками, блищить на списах (Н.-Лев., III, 1956, 308); Вулкан, задихавшись сказав: — Зроблю не збрую, чудо рідке, Ніхто якого не видав; Палаш, шишак, панцир зо щитом, Все буде золотом покрито (Котл., І, 1952, 208); На княжий клич вдягають вояки Високі гостроверхі шишаки, (Бажан, І. 1946, 301).
ШИША́К2, а, ч., розм.
1. Те саме, що гуля1.
2. рідко. Те саме, що бурулька. Мороз.. чіплявся інеєм по лісах, вигонив шишаки із стріх, малював усякі візерунки по шибках… (Мирний, III, 1954, 401).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 466.