ШКОЛЯ́Р, а́, ч. Учень загальноосвітньої школи. Яресьчиха, повернувшись увечері з економії, з подивом дізналася, що син її віднині школяр: пішов і сам записався до школи (Гончар, І, 1959, 8); Ось і школа. Квіти, квіти Загойдалися вгорі. Ті, що звались просто діти, Нині звуться школярі (Воронько, Коли вирост. крила, 1960, 128); *У порівн. Коли Мічурін увійшов до кімнати, де відбувалось засідання, всі встали. Вони часто потім згадували про це, сміючись і жартуючи, й запитуючи один одного, чому ж все-таки вони повставали, як школярі? (Довж., І, 1958, 453); По східцях ми біжимо вниз, як школярі (Ю. Янов., II, 1958, 45); // перен., розм. Доросла людина, яка в поведінці, вчинках впадає в дитинство, виявляє легковажність, пустотливість.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 481.