ШКРЯ́БАТИСЯ, аюся, аєшся, недок.
1. Скребти по чому-пебудь, видаючи різкі звуки. Лежить [собака] під лавою, поки не затихнуть голоси за стіною, потім починав скавуліти, шкрябатись у двері (Мушк., Серце.., 1962, 296); За дверима хтось стогнав і шкрябався нігтями в скло (Багмут, Щасл. день.., 1951, 33); Під ліжком шкрябається миша, настирливо й невгамовно (Тулуб, Людолови, II, 1957, 586); // розм. Те саме, що чу́хатися 1. Чоловік шкрябається в голову, наче хоче вишкрябати з неї ту подать (Коцюб., І, 1955, 436).
2. розм. Мілко, абияк орати. Не міг зажити [Порфир] більше як одну-дві шкапини та сякий-такий плужок, яким і шкрябався вічно на своєму бур’януватому полі (Мик., II, 1957, 368).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 483.