ШКУРАТО́К, тка́, ч. Зменш. до шкура́т. Аж ось повертається з церкви свекор із жінкою, з дітьми, а Палажка як ухопить шкураток та батькові в руки: — Мніть, тату,— каже (Стор., Тв., 1957, 28); Побачивши мішок із зерном, Григір трохи пом’якшав, хоча й не виявив особливого захоплення: — Дали, як украли, куркулі чортові! У них шкуратка на латку не розживешся (Тют., Вир, 1964, 100); *У порівн. Руки в нього були в засохлому болоті, як шкураток (Гончар, III, 1959, 142).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 485.