ШЛАПА́К, а́, ч.
1. діал. Шкарбан.
2. перен., зневажл. Тюхтій, роззява (про людину). — Так чого ж ти оце не з нею? — Процедури в мене.— Шлапак!..Жінку залишив. В незнайомому місті, одну-одні-сіньку (Головко, І, 1957, 480); [Когут:] Ух… Здається, пролетіли [літаки]. [Василько:] А в міст так і не влучили? Тільки воду скаламутили. Шлапаки (Мокр., П’єси, 1959, 135).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 488.