ШЛИК, а́, ч.
1. Старовинний круглий або конічний головний убір, обшитий чи оздоблений хутром. Шлик бархатний на свою голову надівав [татарин], На коня сідає, Безпечно за козаком Голотою ганяє, (Укр.. думи.., 1955, 6); На голові [у Потоцького] соболевий шлик з струсевим пером, яке коштовним діамантом прип’яте (Стар., Облога.., 1961, 23); // рідко. Те саме, що ковпа́к 1. По вичищених доріжках сновигали болящі у білих шликах, у жовтих балахонах (Мирний, III. 1954, 376).
2. іст. Конусоподібний верх шапки (перев. а тканини), що звисає вниз. Троє петлюрівських старшин — полковник, сотник і хорунжий — були зодягнені в барвистий.. одяг: на них були червоні шаровари, сині жупани та сиві смушеві шапки з довжелезними шликами (Смолич, V, 1959, 262); Його чорний шлик віявся по плечах.— Рубай, брати, білу кість! (Ю. Янов., І, 1954, 247); По залитій сонцем містечковій площі промчали на баских конях п’ятеро кіннотників. В синіх чумар-ках, у сивих смушкових шапках з шликами (Вітч.. 4, 1971, 217); * Образно. — Ну й цирк! — гукнули чорні шлики (Ю. Янов., II, 1958, 172); Прикро було усвідомити, що не грек, не кадет, не петлюрівські шлики, а якась нікчемна воша вибила його з сідла (Гончар, Таврія.., 1957, 420).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 489.