ШЛЮБ, у, ч. Родинний союз, співжиття чоловіка й жінки за взаємною згодою. Щоб не розгубитись їм у білому світі, молодята твердо вирішили оформити свій шлюб (Дмит., Наречена, 1959, 197); Мій хазяїн був одружений з Іванкою, і від їхнього шлюбу народилася дівчина, що мала характер батька і красу матері (Ю. Янов., II, 1958, 152); Шлюбним законодавством встановлено, що тільки зареєстрований шлюб породжує права і обов’язки подружжя (Рад. суд на охороні прав.., 1954, 15).
Бра́ти (узя́ти, прийма́ти, при́йняти і т. ін.) шлюб; Іти́ (піти́, вести́, повести́, става́ти, ста́ти і т. ін.) до шлю́бу — одружуватися, вінчатися з ким-небудь. Звелів [король] збиратись в двірській каплиці, де він мав брати шлюб з Цеціліею (Н.-Лев., VII, 1966, 36); 3 ким гадала, шлюб не взяла, смутне мов серце (Коломийки, 1969, 216); Хоч і прийняли [Олена з Дем’яном] шлюб, та як не через божу волю, а через Явдоху та через її реп’яхи та кісточки сушеної жаби, так воно усе і пало прахом (Кв.-Осн., II, 1956, 223); Стояла тополя уся в серпанку, струнка і тремтяча, як наречена, що йде до шлюбу (Коцюб., II, 1955, 189); Сміялися ж ратієвці, коли пан, прикликавши Остапа та Оришку до себе, сказав: — Оце тобі, Остапе, за твою вірну службу і нагорода! Бери оцю дівку за руку та веди до шлюбу; повінчайтеся та й живіть щасливо… (Мирний, IV, 1955, 29); Громадя́нський шлюб див. громадя́нський; Зако́нний шлюб див. зако́нний; Зареєструва́ти шлюб див. зареєструва́ти; Кра́дений шлюб див. кра́дений; Морганати́чний шлюб див. морганати́чний; По шлю́бі —після одруження. Коли вони брались — і ще в перші часи по шлюбі, у них були інші слова, але життя їх потроху стирало і розвівало (Коцюб., II, 1955, 297); Реєстра́ція шлю́бу див. реєстра́ція; Реєструва́ти шлюб див. реєструва́ти; Факти́чний шлюб див. факти́чний; Фікти́вний шлюб див. фікти́вний.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 491.