ШЛЯ́ТИСЯ, шля́юся, шля́єшся, недок., фам. Ходити туди-сюди, з місця на місце (перев. без мети, без діла); бродити. — Де Хведір?..— Ніколи його дома немає. Так і шляється, бісова заволока! (Мирний, III, 1954, 55); Брудними вулицями шлялися ватаги п’яних людей, схожих на волоцюг (Кол., Терен.., 1959, 55); // Переходити, переїздити з місця на місце, міняти місце проживання, перебування. У вагоні стогін, крик, лайка, божкання, ойкання. — Еге,— думаю,-значить, люди не марно язиками ляпають, бо ще вдома чув, ніби банда якогось Орлика по лісах шляється (Збан., Сеспель, 1961, 228); // Бувати де-небудь, у когось. [Зінаїда:] Годі тобі його лаяти. Дивись, Петрусь аж зблід. [Погода:] Шляється ночами по ресторанах, тому й зблід (Корн., Чому посміх, зорі, 1958, 17).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 493.