ШЛІФО́ВАНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до шліфува́ти.
2. у знач. Прикм. Якого піддали шліфуванню. Звільна й легко порушилось могутнє колесо на своїй шліфованій і змащеній оливою осі (Фр., VI, 1951, 254); Перший шліфований болт вже став на своє місце, надійно з’єднав кронштейн і станину (Собко, Звич. життя, 1957, 322); У період нового кам’яного віку (близько 4-2 тисяч років до н. е.) люди навчились виготовляти посуд з випаленої глини, а також шліфовані кам’яні знаряддя з просвердленими отворами для дерев’яної ручки (Іст. СРСР, І, 1957, 9); Її [мову] плекають, щоб вона завжди була досконала, мала слово соковите, шліфоване, як кристал-самоцвіт (Мист., 6, 1965, 27).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 489.