ШМОРГОНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., однокр., перех. і неперех., розм. Підсил. до шмо́ргнути. Секретар постеріг лопатки в горосі. Він тілько шморгонув носом і нічого нікому не сказав (Мирний, І, 1954, 160); — Ваня! Товариш єфрейтор, сюди! — голосно гукнув він, шморгонув другого хулігана по плечах, і на цьому бійка закінчилася (Хижняк, Невгамовна, 1961, 46).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 503.