ШНУРІ́ВКА, и, ж.
1. Те саме, що шнур 1; шнурок. Він погладив долонею картонну папку, перетягнуту туго шнурівкою, поклав поверх книжки (Чаб., Тече вода.., 1961, 60); Після вироку майора прийшов конвой, з Миколи зняли солдатський ремінь, ремінець, що підтримував штани, шнурівки від черевиків і повели в підвал (Гжицький, У світ.., 1960, 213).
2. заст. Корсет (у 1 знач.). Впрягла [Юнона] в гринджолята павичку… Взяла спідницю і шнурівку, 1 хліба з сіллю на тарілку, К Еолу мчалась, як оса (Котл., І, 1952, 66); [Клавочка:] Де ти пропала? Іди затягни мені шнурівку. Мерщій (Коч., І, 1956, 99); Служниці, знаючи усі панянські звички, її незайманий, стрункий та гнучкий стан Беруть шнурівкою в жорстоко-ніжний бран (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 161); *У порівн. Вона підійшла до дзеркала, подивилася на себе з лівого боку, потім з правого, стягнула плаття в талії, як шнурівку (Вільде, Повнол. діти, 1960, 319).
3. діал. Сорт тютюну з великим листям.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 504.