ШО́РИ, шор, мн.
1. Ремінна кінська упряж із шлеєю та посторонками. Запрягайте коні в шори. Коні воронії, Та й поїдем доганяти Літа молодії (Укр. нар. пісні, 2, 1965, 292); Стоїть бричка посеред двору, і коло неї на землі лежать шори (Ю. Янов., IV, 1959, 21); // перен., розм. Штучно створена ширма, те, що заважає розуміти суть чого-небудь. Раєвський висловлював думки про те, що віра в бога є шори для народу, сталевий щит, який допомагає царям пригнічувати народні маси (Наука.., 3, 1958, 45); М. Стельмах.. бере курс на людину вільної думки і сміливих вчинків, повстає проти умоглядності і догматизму, які часто, виявляються шорами, що затуляють правду (Літ. Укр., 22.У 1962, 3).
∆ Бра́ти (узя́ти, рідко убра́ти) в шо́ри кого: а) підкоряти своїй владі, волі, ставити в залежність від себе кого-небудь. — Не треба нам попускати їм [багатирям] ще в більшу силу вбитися. Бо тоді вони нас ще дужче в шори візьмуть та ще й з усіх боків: і судом, і землею, і скотиною — всім (Гр., II, 1963, 354); Зумів [Потьомкін] узяти в шори розбійницькі турецько-татарські орди, спинити їх руїнницькі наскоки на південні землі України (Добр., Очак. розмир, 1965, 394); — Невже через цих ледарів і п’яниць загине врожай? Узяти їх у залізні шори! (Донч., І, 1956, 79); — Козаки самі там [у таборі] пораються, а нашому брату дають оглоблею по гамалику! — Що ж оце? Дак це нас козаки, мабуть, убрали в шори? (П. Куліш, Вибр., 1969, 173); б) те саме, що вичи́тувати 5. Як приїхав з дідом секретар, та як викликав Гаркушу прямо з постелі в контору, та як узяв його в шори (Ряб., Золототисячник, 1948, 52); Трима́ти себе́ в шо́рах див. трима́ти; Ходи́ти в шо́рах — бути залежним від когось, коритися комусь. [Ізоген:] Тепера з молодими трудно. Мов коні-неуки, рвуть поводи і не хотять ніяк ходити в шорах (Л. Укр., III, 1952, 297).
2. Бокові щитки на вуздечці, прикріплені біля очей коня для того, щоб він не лякався.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 510.