ШОРСТКИ́Й, а́, е́.
1. Який має нерівну, шкарубку поверхню; шершавий, шерехатий. Підійшов [бичок] до Івася і, як вірна собака, почав лизати своїм шорстким язиком ноги (Мирний, IV, 1955, 11); Припавши до шорсткого каменя, плакав Василько (Кучер, Вогник, 1952, 23); Ніжно, майже голублячи, провів Гайворон рукою по шорсткій корі молодого дубка (Собко, Шлях.., 1948, 39); Добрим словом згадував гончаря на жнивах селянин, п’ючи у спеку з шорсткого глечика прохолодну криничну воду (Нар. тв. та етн., 4, 1968, 47); // Який згрубів, потріскався від тривалої роботи, холоду, води і т. ін. (про частини тіла). Хлопчик підбіг до діда і всунув свою невеличку руку у шорстку дідову (Мирний, І, 1954, 170); Сержант гладив брудною шорсткою долонею голуба й усміхався розчулено й печально (Перв., Дикий мед, 1963, 90); Приємно тече під шорсткими пальцями тканина (Гончар, III, 1959, 154); Вона покликала матір, торкнула губами руки. Губи її шорсткі, як рашпіль (Тют., Вир, 1964, 522); Шорстке і вилицювате обличчя коваля з глибокими двома зморшками біля уст зробилося м’яким і по-дитячому лагідним (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 8); // Твердий, колючий чи гострий на дотик; який подразнює шкіру при дотику. Комиш шумів. Він їживсь перед нею, .. ловив коріннями за ноги, колов і різав шорстким листом (Коцюб., І, 1955, 362); Спокійно стоять соняшники з шорстким і соковитим листям (Шиян, Партиз. край, 1946, 215); Хмари закрили сонце, і посипалась з неба шорстка крупа (Коп., Як вони.., 1961, 26); В глибокій борозні Антон зачерпнув шорсткої, як жужіль, землі (Чорн., Визвол. земля, 1959, 202); — Щонайкращі вбрання й запашні квіти ввижалися юним очам, але доля судила інакше. Вона надягнула на ваші дівочі плечі шорсткий одяг воїнів (Довж., І, 1958, 335); Шорстким десятчаним рушником розтирає [Микола Васильович] і без того червоні шию та обличчя (Трубл., І, 1955, 94); Махрові рушники з часом стають шорсткими і погано вбирають вологу, їх треба випрати, прокип’ятити в солоній воді й добре виполоскати (Веч. Київ, 2.III 1966, 4); // Покритий цупким, колючим волоссям, шерстю (про шкіру обличчя, голови і т. ін.). Василь.. пригладив волосся, провів долонею по шорсткому підборіддю (Є. Кравч., Сердечна розмова, 1957, 38); Вона погладила його рукою по шорсткій голові (Гончар, II, 1959, 229); // Цупкий, колючий (про волосся, шерсть і т. ін.). Приїхав з полку старший панич.. з рижуватим, шорстким, як на ведмеді, волоссям (Мирний, І, 1949, 203); Короткий, нерівно підстрижений вус, шорсткий і впертий, кривить йому півгуби (Мик., II, 1957, 84); У діда шорсткі кошлаті брови (Кир., Вибр., 1960, 284); Олдрідж пригладив непокірний шорсткий чуб (Ільч., Серце жде, 1939, 401).
2. перен. Який виявляє різкість, суворість або гостро висловлює свої думки, почуття; грубуватий на словах і в поведінці. — Стріляй тих [бандитів], що в руках, раз пощастило вловити. — Ото який ти шорсткий. На те є радянський суд (Ле, Ю. Кудря, 1956, 311); Така якась жінка шорстка й непривітна! (Козл., Ю. Крук, 1950, 118); // Проникливе гострий (про очі, погляд); колючий. Прокіп.. зупинив на Тимкові шорсткі очі: — В чужій хаті питаються, чи можна сісти, а не лізуть на покуття по-свинячому (Тют., Вир, 1964, 96); // 3 якими-небудь хибами, недоліками, недоробками (про мову, стиль і т. ін.); // Позбавлений ніжності, милозвучності (про слова, звуки і т. ін.); грубий, неприємний. [Прочанин:] Слова твої шорсткі, а серце добре (Л. Укр., III, 1952, 126); У хаті загомонів шорсткий чоловічий голос (Ле, Історія радості, 1947, 131); Лобода починає й своїм шорстким басовим сміхом підтримувати гетьмана (Ле, Україна, 1940, 68); Жежеря умів, коли треба, шорсткий язик перетворювати на шовковий (Речм., Весн. грози, 1961, 114); // Сповнений шурхоту, шелесту (про звук). Авто з шорстким вереском зарипіло по прибережному піску (Смолич, І, 1958, 45); й шорстким і коротким звуком коло нього упало кілька куль (Багмут, Опов., 1959, 73).
3. Уживається як складова частина ботанічних назв, термінів. Основні барви степу утворюють жовтоцвіті види рослин.. Барви місцями посилюють оман_шорс:пкий, жовтозілля лучне, люцерна (По заповідних місцях.., 1960, 46).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 510.