ШОФЕ́РСЬКИЙ, а, е. Стос. до шофера; // Признач. для шофера. На дорозі зупинився грузовик, і з шоферської кабіни махав хтось рукою (Донч., V, 1957, 59); Після спеціального навчання в середній школі Ярослав не сів за стерно автомашини, бо не добув шоферських прав (Вол., Місячне срібло, 1961, 194); //Власт. шоферам. І з запалом шоферського духу Навіть став їй оцінки читать: — І "мотори", і "правила руху" — Все в порядку, чорнява… На "п’ять".’ (С. Ол., Вибр., 1959, 69); Це Вася вважає найвищим шоферським шиком, отакий байдужий зовнішній спокій і повна внутрішня зібраність, готовність щомиті твердою рукою точно скерувати стокілометровий біг машини (Собко, Нам спокій.., 1959, 7); Один за одним проходили грузовики, викликаючи шоферську заздрість Віктора, залишеного без машини (Ле, Клен. лист, 1960, 130).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 512.