ШПІНГАЛЕ́Т, а, ч. і. Металева засувка для замикання стулок вікон, дверей і т. ін. В дальшу мить хотіла [Олена] вискочити з кімнати, але зопалу наштовхнулась на закриту на шпінгалет половинку дверей (Головко, І, 1957, 472); — А такого в тебе немає.— Хлопчик витяг із кишені старий заіржавілий шпінгалет од вікна,— Як пістолет (Панч, Син Таращ. полку, 1946, 50); Клава розплеснує своє спухле обличчя по склу і руками наосліп шукає шпінгалета (Перв., Опов.., 1970, 62).
2. перен., жарт. Невеликий на зріст юнак або підліток. Саме в цю хвилину Шурка побачив — з другого боку, на такому ж буланчику — ординарця Котовського. То був Сашко Птаха.— О! — весело підморгнув він до Сашка.— І ти тут, шпінгалет з Лонжерону? (Смолич, V, 1959, 790); Входить у кімнату такий шпінгалет у чині поручика і каже мені ввічливо так, ще й руку до козирка прикладає:— Полковник Тимашов просять вас завітати до них у гості (Собко, Скеля.., 1961, 44).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 524.