ШПІО́Н, а, ч., розм. Те саме, що шпигу́н. — Повен двір міліції понаїхало. Шпіона якогось шукають,— задихаючись, пробелькотів хлопчик (Тют., Вир, 1964, 272); До грудей вбитого була приколота записка, написана наспіх олівцем: «Шпіонові Мартиненкові, що видав німцям учительку Пасій» (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 144).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 525.