ШПІЦ, а́, ч. Невеликий кімнатний собака з вузькою маленькою мордою, стоячими вухами і густою довгою пухнастою шерстю перев. білого кольору. [Молчалін:] Ваш шпіц —— чудовий шпіц, не більший од наперстка; Все гладив я його, яка шовкова шерстка! (Грибоєдов, Лихо з розуму, перекл. Рильського, 1947, 109); Проклятий шпіц учепився в мій одяг і проволікся за мною через кілька сходів (Сміл., Сашко, 1957, 82).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 525.