ШТА́БЕЛЬ, я, ч. Рівно укладений ряд чого-небудь (будівельних та інших матеріалів). Катерина стояла серед штабелів лісу, ноги її тонули в тирсі, вона не знала, що брати — кругляк? шальовку? рейки? (ПерВ., Материн.. хліб, 1960, 146); Дерев’яні кріпильні стояки лежали рівними акуратними штабелями (Ткач, Черг. завдання, 1951, 29); Проїжджаючи повз товарний пакгауз, Сагайдак побачив великий штабель паперових мішків, складених поруч колії (Добр., Тече річка.., 1961, 125); [Ріхард:] Хто у тебе там штабелі брухту розбирає? (Собко, П’єси, 1958, 385); *0бразно. Важкі штабелі хмар лежали над обрієм, мов зачаровані, приховуючи в собі щедрі дощі (Коп., Навколо полум’я, 1961, 118); Тож як цеглу до цеглини, в штабелі складіть хвилини (Голов., З листів.., 1940, 98); Знов бомби атомні прете У штабелі, в кагати,— І лицемірно кричите: — Себе обороняти! (Воскр., З перцем!, 1957, 126).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 531.