Слово "штрикнути" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «ukr-lit.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ШТРИКНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перех. і неперех. Однокр. до штрика́ти. Йому дуже хотілося штрикнути пальцем в оте чудне колесо (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 37); Григор шмагнув пужалном гнідого, штрикнув чалого, і віз погуркотів по груддю хутчіш (Гуц., Скупана.., 1965, 19); Пані кинулась до дівчини й дротиками хотіла штрикнути в очі (Чорн., Визвол. земля, 1959, 72); Листя штрикнуло його в самісіньке око (Н.-Лев., IV, 1956, 129); Гостре щось, немов багнет, штрикнуло в бік (Кач., II, 1958, 73); Раптом скрикнув [Павлик]: Ася боляче штрикнула його в лікоть гострим олівцем (Горд., Буян, 1938, 8); Турок лучився дужий, мускулястий; здавлюючи в руці кинджал, він силкувався штрикнути ним Дикуна в груди (Добр., Очак. розмир, 1965, 89); Пан, не привітавшись, штрикнув пальцем у Коржа і з пихою спитав: — Де ваш солтис, або як там його? (Тулуб, Людолови, І, 1957, 18); Показуючи великість "арихметики» як науки, пан.. підняв угору проти лоба пальця і штрикнув їм у повітрі (Гр., Без хліба, 1958, 16); — Ти, Логвине, ще не бачив смаленого вовка,— штрикнув його Голубенко, нагадавши Логвинові про його молодість (Епік, Тв., 1958, 34); — Не треба мені такого брата, не треба! — крикнув Васько.. Ці слова зі страшною силою штрикнули в Платанове серце, і він, заточившись, сів на ліжко (Зар., На.. світі, 1967, 246); Як ножем мене в серце штрикнуло!..Тільки глянула я на бідолаху, зараз і пізнала, що вже йому дано (Стор., І, 1957, 23).

∆ Ні́де (нема́ де) й го́лкою штрикну́ти — те саме, що Го́лці ні́де впа́сти (див. го́лка). — Ну, та й напакували ж нас у сей вагон, нема де й голкою штрикнути. Тут награємось за ніч в тісної баби,— говорить хтось з кутка (Л. Укр„ III, 1952, 569).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 545.