ШУМО́К, мка́, ч. Зменш. до шум1 1, 2, 4; легкий, слабкий шум. До кімнати зненацька з молодечим шумком заскочив Микола Хмелюк (Баш, Надія, 1960, 52); В залі знову, як брижі на воді од вітру, знявся шумок (Головко, II, 1957, 545); Прокотивсь шумок настороженная (Гур., Друзі.., 1959, 152); В колгоспі тим часом пішов шумок: авансували славою нашого Хому Микитовича, а воно, видать, не туди… (Грим., Незакінч. роман, 1962, 212).
◊ Під шумо́к — потай від інших, користуючись якоюсь нагодою. Дорош пильно подивився в очі Гната, ламаючи його гостро відточений погляд.— Ну, ти під цей шумок чесного хлопця не заплутуй. Я за нього ручаюсь (Тют., Вир, 1964, 189).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 564.