ШУ́РА-БУ́РЯ, шу́ри-бу́рі і ШУРЯ-БУРЯ, шу́рі-бу́рі, ж., розм.
1. Те саме, що ви́хор1 1. Похилились квітки, Посумніли.. Шуря-буря пройшла — Вони знов піднялись (Фр., X, 1954, 10); *У порівн. Несподівано визвірилась на свою пані ковалева ненька і раптом розійшлась, як шуря-буря: мати захищала сина (Ільч., Козацьк. роду, 1958, 47).
2. перен. Те саме, що розгардія-ш1. У нашій камері, анархістично-інтелігентській, завжди стояла шура-буря (Вас., IV, 1960, 45); Наше з вами, товаришу, двадцяте сторіччя такої шури-бурі накалатало, що й не добереш, бува, котрий з нас по всій формі герой, котрий — тріска, яку на хвилях несе течія (Мур., Бук. повість, 1959, 234).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 565.