ШУРХОТА́ТИ, очу́, о́чеш і ШУРХОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, недок. Те саме, що шу́рхати 1, 2. Надворі було холодно. По тротуарах шурхотіла суха поземка (Гур., Через замети, 1961. 88); По асфальту цокотіли підкови, м’яко шурхотіли гумові колеса гармат (Баш, Надія, 1960, 82); Толі Дроботу не спиться. Він колотиться до світанку, бурмотить свої й чужі строфи, шурхотить паперами (Жур., Нам тоді.., 1968, 32); Легенька хвиля лише набігала на берег, вигинаючись, наче змія, ледь-ледь шурхочучи дрібним пісочком (Трубл., Мандр., 1938, 75); Соняшники ніби знали, що їм співають хвалу: ледь похитували золотими головами, від повіву вітру шурхотіли (Цюпа, Краяни, 1971, 347); Наче килим під ногами Жовкле листя шурхотить (Забіла, Промені.., 1951, 141); Голим віттям шурхотить об скло старий клен (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 160); Якийсь час він ще чув, як, віддаляючись, шурхотіли по гравію її підошви (Смолич, Ми разом.., 1950, 28); Маленька, сухенька тітка прудко шурхотіла босими ногами від печі до столу (Мушк., День.., 1967, 148).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 567.