ШУРША́ННЯ, я, с., розм. Дія за знач. шурша́ти і звуки, утворювані цією дією. Галя вимітала долівку. Йому на заваді і тихе шуршання притертого деркача по долівці.— Не кури! — кричить він на сестру (Мирний, IV, 1955, 28); Він чує невгавне шуршання дороги (Бажан, І, 1946, 145).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 568.