ШУРЯ́К, а́, ч., розм. Те саме, що шу́рин. Гордий, самостійний, вихований батьком на просторі та в шані, парубок понісся, як вітер, карати шуряка за сестрину наругу (Л. Янов., І, 1959, 310); Перед ними на серветці стояло вино, бокали і бісквіти. Пив Хоменків шуряк і зрідка сам господар (Сміл., Сад, 1952, 195).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 568.