ШУШУ́КАТИСЯ, аюся, аєшся, недок., розм.
1. Говорити одне з одним пошепки, перев. таємно від інших. Коли зайшла річ про Марусяка, молоді попаді почали шушукатися між собою, і якби хто з попів довідався про зміст отих сповідей, було би, може, не одній попаді кепсько (Хотк., II, 1966, 71); Підводу пригнав Миколка і вже шушукався із Чумаченком, циганив гранату (Тют., Вир, 1964, 324); // Пошепки розпускати поговір, плітки. А тут уже і на заводі починають шушукатись про мої стосунки з Лідою. Люди не сліпі, добре бачать, що твориться в їх колективі (Вільде, Винен.., 1959, 7); — Професор Шостенко здає,— про це починають шушукатися й поза медичними колами (Шовк., Людина.., 1962, 426).
2. перен. Те саме, що шушу́кати 2. В горах, як далека канонада, гуркотів грім, а внизу, під берегом, шушукалося море (Панч, І, 1956, 75).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 569.