ЩЕ́ЗНИК, а, ч., міф. Злий дух; лісовик. Іван озирнувся назад, на скелі — і скаменів. На камені верхи сидів «той», щезник (Коцюб., II, 1955, 309); Щезники нічні люльки допахкують у лісі (Козл., На переломі, 1947, 87); *У порівн. — Ану, ти! — вискочив, як щезник з пляшки, меткий дозорець. — До роботи!.. (Кол., Терен.., 1959, 199).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 580.