ЩЕМЛИ́ВИЙ, а, е.
1. Який щемить (у 1 знач.); // Те саме, що тупи́й 6.
2. перен. Те саме, що болю́чий 2. Якась щемлива жалість охопила парубка, гаряче, мов горілчаний огонь, покотилась по руках і ногах (Стельмах, II, 1962, 399); Світлом перших дитячих сяєв, болем перших незаслужених кривд, щемливою тугою безповоротності розбентежила вона [школа] зараз його вразливу душу (Гончар, Таврія, 1952, 122); Ласкавою добрістю війнуло.. від старих цямрин і мідного кухля, який для Твердохліба був не просто кухлем, а щемливою згадкою далекої юності (Цюпа, Краяни, 1971, 23).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 581.