ЩОНАЙМЕ́НШЕ, присл., підсил. Найвищ. ст. до ма́ло. Його отець далеко Жив, аж під верхом Катрафійовим. Щонайменше шість годин дороги На коні страшенними плаями (Фр., XIII, 1954, 331); — Я заборонив би людям одружуватись, поки кожне з них не посадить щонайменше по десять дерев (Ткач, Арена, 1960, 31); Я пройшов щонайменше півсвіту (Дор., Серед степу.., 1952, 8); // Те саме, що прина́ймні. — Чуєш, Гафійко, він рибу варить!..— скрикнула Маланка. В голосі її чувся такий жах, наче в горнятку щонайменше варилось людське м’ясо (Коцюб., II, 1955, 21); Здавалося, від страху оця жінка щонайменше збожеволіє (Ю. Бедзик, Студ. Води, 1959, 19); Припавши вухом до трубки, [Спартак] слухає з таким виглядом, ніби з ним зараз розмовляє не черговий університетський, а щонайменше нарком (Гончар, Людина.., 1960, 16).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 605.