Ю́НІСТЬ, ю́ності, ж.
1. Період життя людини до зрілості, коли відбувається нагромадження й розвиток життєвих сил організму; молодість. Невже і в її маленьке серце постучалось кохання? Чи вона тільки дихає чарами любові, ще не знаючи її, як це буває на порозі юності? (Стельмах, І, 1962, 157); З батьківською ніжністю дивився капітан Дорошенко на хлопця.. У ньому, притихлому й трохи соромливому, впізнає капітан свою давню юність (Гончар, Тронка, 1963, 339); *У порівн. Над книгами його [М. Горького] ти нахилися знов, Життя його згадай, як юність, неповторне (Рильський, II, 1960, 301); // перен. Рання пора, новизна чого-небудь. До Маріуполя я потрапив випадково, шукаючи притулок, де б у затишку закінчити роботу над новою книгою. То було давно — на світанку літературної юності (Смолич, VI, 1959, 11).
В ю́ності — в молоді роки. Несміливий хлопчисько, який соромився навіть свого надмірного росту і тому в юності трохи сутулився, перетворився у гладкого рожевощокого мужчину з статечним голосом і поважною ходою (Вільде, Сестри.., 1958, 122).
2. Властивість за знач. ю́ний. Вона вродлива. Її воскове прозоро-рожеве обличчя пашить юністю (Досв., Вибр., 1959, 206); В серцях палає юності вогонь (Дмит., В обіймах сонця, 1958, 78).
3. збірн. Те саме, що юна́цтво 2.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 614.