Я́ВЛЕНИЙ, а, е, заст. Який з’явився перед кимсь, чимсь. Ти [мати] вся — жага, ти вся — горіння, Ти — лук, стріла і тетива [тятива], Століттям явлене видіння, Моя зірнице світова! (Рильський, Поеми, 1957, 295); // я́влено, безос. присудк. сл. Заявлено. Старший брат Ігнатів помер, чумакуючи, в дорозі, і про те ніде не явлено і не записано (П. Куліш, Вибр., 1969, 272).
ЯВЛЕ́НИЙ, ЯВЛЕ́ННИЙ, а, е, церк., заст. Чудодійний. З явленою іконою трапилась неприємна оказія: на неї почав претендувати піп з другої парафії.. на тій підставі, що вона колись стояла в цій церкві (Вас., Незібр. тв., 1941, 163); [Роман:] Не вмістяться зоряні мрії одвічні ні в мудрості чисел, ні в чуді явленнім (Лев., Драми.., 1967, 463); // у знач. ім. явле́ний, явле́нний, ного, ч.; явле́на, явле́нна, ної, ж. Чудодійна ікона. Будем, брате, З багряниць онучі драти, Люльки з кадил закуряти, Явленними піч топити, А кропилом будем, брате, Нову хату вимітати! (Шевч., II, 1963, 396).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 621.