ЯЗИЧКО́ВИЙ, а, е.
1. Стос. до язичка, з язичком; який нагадує собою язичок. Усі різновиди духових інструментів, які тепер побутують серед народу, за способом звукодобування можна поділити на три основні групи: амбушурні (ріг, трембіта, труба), свистячі (різноманітні свистки, сопілки..) і язичкові (волинка, дримба, сурма) (Укр. нар. муз. інстр., 1967, 25).
2. Прикм. до язичо́к 3. Жовті пелюстки язичкових квіток соняшника використовують у медицині як ліки (Ол. та ефір. культ., 1956, 17); Серед гуцулів побутує легенда про чудодійну силу гірської рослинки [нечуйвітру] з оранжево-жовтими язичковими квіточками (Знання.., 1, 1970, 30).
3. лінгв. Який вимовляється за участю м’якого піднебіння і язичка (у 2 знач.) (про звуки). Язичкові приголосні.
4. у знач. ім. язичко́ві, вих, мн. Клас паразитичних безхребетних тварин типу членистоногих.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 631.