ЯК1, я́ка, ч. Велика жуйна рогата тварина, перев, темної масті, з довгою, обвислою по боках шерстю, поширена у високогірних районах Центральної Азії (використовується як в’ючна й верхова, а іноді як молочно-м’ясна тварина). У степах Тібету водиться дикий бик — як, велика, сильна і витривала тварина. Він вкритий густою і грубою чорною шерстю, яка у нижній частині тіла звисає у вигляді широкої бахроми (Фіз. геогр., 6, 1957, 92); Важливою групою копитних тварин [асканійського] зоопарку є бики, тобто дикі і напівдикі види великої рогатої худоби. З них зараз у зоопарку є зубр, бізон, як, зебу (По заповідних місцях.., 1960, 95); Щоб вивести високопродуктивних тварин, добре пристосованих до суворих умов високогірних районів, схрещують яків з великою рогатою худобою (Рад. Укр.,
1.VІІ 1962, 4).
ЯК2, присл. 1. пит. Означає питання про спосіб дії, стан, обставини; яким чином. «Як би до його причепитись? Як би йому натякнути, що я й заміж за його ладна вийти?» (Н.-Лев., VI, 1966, 41); Як передати листа, щоб він попав у Антонінині руки? (Коцюб., І, 1955, 410); Соціал-демократ говорить гарно, довго, швидко. Як пробитись до нього з солдатським питанням? (Довж., І, 1958, 46); // Означає питання про якість дії або стану. — Як там Вам усім живеться? (Коцюб., III, 1956, 349); — І знаєте, що я подумала? Як у вас справа з курсами для голів сільськогосподарської кооперації? (Головко, II, 1957, 478); — А як ти, Левку? (Стельмах, І, 1962, 67); — А як тобі тут у нас? — Добре (Гончар, III, 1959, 196); // з інфін. У риторичних питаннях уживається для вираження цілковитої неможливості здійснення, виконання чого-небудь; неможливо, не можна. Колись дурною головою Я думав: — Горенько зо мною! Як доведеться в світі жить? (Шевч., II, 1963, 348); — Прийдеться землю продати.— Як же мені продати, коли он у мене ще дві дочки? (Мирний, І, 1954, 159); В ній щось було таке смутне, криваве, та як згадати? Пісня та лунала давно, давно… (Л. Укр., І, 1951, 193); // у знач. присудк. сл. Відповідає питальному займеннику який. — Хто ж ти така? Як тебе на ймення? (Н.-Лев., VII, 1966, 110); Співці, не вгадуйте ви, вчені, не шукайте, хто був той цар і як йому наймення (Л. Укр., І, 1951, 253).
2. означ. Уживається на позначення вищої міри або ступеня виявлення дії, стану; дуже, надзвичайно. Як хороше, як весело На білім світі жить!.. (Гл., Вибр., 1951, 175); Як виріс Василь за останнє літо. Шия зробилась крута і дебела, і заблищав хвилястий чуб. Міцні губи налились здоров’ям, пробиваються вуса (Довж., І, 1958, 87); Назустріч йому іде, осміхається буйночубий Юрій Дзвонар. Як поблід і схуд хлопець, та й круті плечі його наче осіли (Стельмах, І, 1962, 647); // перев. з част. от, он. Уживається як абстрактне позначення способу дії замість назви її. Я в палати Пішов з ножем, не чув землі… Аж панича вже одвезли У школу в Київ. От як, брате! Осталися і батько й мати, А я пішов у москалі (Шевч., II, 1963, 20); «Вродиться ж отаке кляте»,— не раз казали про Кульбаку односельці, і ця клятість аж он як зараз виявила себе. «Лопну, а не здамся»,— поклав собі Порфир і просто з себе вискакував, щоб не відстати від суперника, більше того — щоб таки вибороти честь першості! (Гончар, Бригантина, 1973, 121).
◊ Кому́ як; Як кому́ — по-різному, не однаково. Кому як на роду написано (Номис, 1864, № 1659); — То що тому найгірше у холодній, чи те, що їсти й пити не дають, чи те, що родичів нема..? — Та як кому, хто що найбільше любить,— сказав мій батько (Л. Укр., І, 1951, 401).
3. способу дії. Указує на спосіб дії; яким чином. Пішов Дідок у ліс по дрова: Не забарився в’язку нарубать, Та як її на плечі взять: Осика — не полова! (Гл., Вибр., 1951, 87); — Пора вже спати! — не знаючи, як і навіщо, гукнула Христя (Мирний, III, 1954,151); Під туманом.. б’ється, стогне, зітхає [море] — ось як тепер-о! (Коцюб., І, 1955, 396); [Олімпіада Іванівна:] Що се тут таке? (Побачивши дітей). Ну, скажіть на милість бога! Ви сюди як влізли? (Л. Укр., II, 1951, 19); Не знати хто, як і звідки дістав такі вісті — нібито в місті щось страшне діється зараз, такий бій (Головко, II, 1957, 334).
◊ [Та] як на те (те́є) див. той; Тут як тут — дуже швидко, без запізнення. Коли дивлюсь — задовго до обходу лікарка моя тут як тут (Мур., Бук. повість, 1959, 257); Хоч там як див. там; Як без рук див. рука́; Як би не так — уживається для вираження незгоди, обурення, відмови; Як би там не було́ див. бу́ти; Як був (була́, були́) див. бу́ти; Як бу́де, так бу́де — уживається для вираження рішучості в здійсненні чогось ризикованого. Думки.. ворушились і розгортались. Згинь! Пропади!.. як буде, так буде… Що б люди сказали? Люди! Вони осудять (Коцюб., II, 1955, 275); Як [сам, сама́, са́мі і т. ін.] зна́єш (зна́єте) див. зна́ти; Як світ свіну́в див. свіну́ти; Як стій; Як стій та бач (та диви́сь) див. стоя́ти; Як [ті́льки] світ див. світ1.
4. часу. Те саме, що коли́1
1. Та що то за опера, так ну! а надто як Артемовський співа Руслана (Шевч., VI, 1957, 26).
◊ Як коли́ див. коли́1.
5. неознач. Те саме, що як-не́будь 1. — І, лихо, що ж тут робить? Оженить… оженить, — більш нічого!..Може схаменеться як, абощо (Тесл., З книги життя, 1949, 21).
6. відносний. Означає якість чи обставину способу дії, уживається як сполучне слово: а) приєднує підрядне речення способу дії. Вона згадала, що той палац, мов пишний сон, був та й загув, неначе його вітром рознесло, як розносить весняний туман гарячого майського ранку (Н.-Лев., VII, 1966, 209); б) приєднує підрядне означальне речення, відповідаючи відносному займеннику який. [Сабіна (до Йоганни, облесливо):] Твоя рабиня вже доложить хисту: всі зморщечки отут попри очицях, навколо вустоньків і між брівками чудово замалює, зробить церу таку свіженьку, як була колись! (Л. Укр., III, 1952, 170); в) приєднує підрядне додаткове речення, зберігаючи значення прислівника способу дії. Мало не плакала Соломія й показувала своїми дужими руками, як би вона поскручувала жовнірам голови (Коцюб., І, 1955, 383); Стоїш над ним, і горло тобі здушується, що не знаєш, як йому допомогти в цій нервовій нічній метанині (Гончар, Бригантина, 1973, 40).
◊ Як є: а) абсолютно, зовсім. — Мабуть, гречку як є витовкла? (Головко, І, 1957, 106); До снідання отак об паколи порвали всі коси як є (Головко, II, 1957, 239); б) хай буде так. — Самолюбство їй не дозволить визнати поразку,— підкинув учитель фізики.— Справді, хай уже як є,— сказала Марися Павлівна (Гончар, Бригантина, 1973, 49); Як не є — як би там не було, за будь-яких умов, незважаючи ні на що. Грошолюбивий і жорстокий, Октав Пігловський не раз підбивав свого сусіда стати полісовщиком, бо це, як не є, щодня матимеш круглого коповика (Стельмах, І, 1962, 278); — Он посіяли дві десятини кукурудзи, роботи багато, а невістка, як не є, все-таки поміч (С. Ол., З книги життя, 1968, 88).
ЯК3, спол. 1. порівняльний. Уживається для приєднання порівняльних зворотів та підрядних порівняльних речень, близький за значенням до спол. мов, наче, неначе. Послужи ж, моя ти зброє, Молодій ще силі! Послужи йому так щиро — Як мені служила!.. (Шевч., І, 1951, 280); Електричне світло в Галаці рівно горіло вдалині, як низка чудових перлів (Коцюб., І, 1955, 221); Не надишусь я тобою, як зорю, не розлюблю (Сос., II, 1958, 63); Сагайда з’явився в роті, як богатир десь із Київської Русі: на баскому коні, у блискучій збруї… (Гончар, III, 1959, 70); Промайнуло дрібне рибальське селище — сіре, як земля (Смолич, І, 1958, 44); // При повторенні порівнюваного слова в порівняльному звороті вживається для підкреслення звичайності, типовості предмета. Розпитують, розмовляють,— Серце б’ється, любо… І світ божий, як великдень, І люди як люди (Шевч., І, 1951, 11); [Батько:] Ти її [милицю] поменш виставляй, щоб людям на тебе не було незручно дивитись.. [Син:] Ну, спасибі, тату! Он які люди! [Батько:] Люди як люди. У кожного своя біда (Довж., І, 1958, 347); — Тепер молодиця як молодиця: коси на все село. За тобою страх як журиться (Стельмах, II, 1962, 73); // Уживається для приєднання до простого речення порівняльного звороту, що пояснює який-небудь член цього речення, виражений формою вищого ступеня порівняння прикметника або прислівника, у знач. ніж. Голос оповідав звичайну історію втікачів: — «і попавсь я до грека, і зазнав я неволі ще гіршої, як вдома..» (Коцюб., І, 1955, 345); Не було, мабуть, кращої людини на світі, як дідусь (Гончар, Бригантина, 1973, 25).
◊ [Усі́] як оди́н (одна́) див. оди́н; Як за́вжди́ див. за́вжди́; Як слід див. слід2.
2. з’ясувальний. Приєднує підрядні додаткові речення. У темряві густій ніхто не бачив, Як блискала й щербилась ясна зброя, Як падав і конав один з борців, Як ворог загрібав його у темну яму (Л. Укр., І, 1951, 115); І з ліжка я зажурено дивився, як галичанин мовчки умирав… (Сос., І, 1957, 475); Враз він побачив, як тріснула опалена блискавкою хмара, як за нею розкрився шматок другого, глибшого неба (Стельмах, І, 1962, 163).
3. приєднувальний. Приєднує речення, близькі за змістом до порівняльного звороту; у знач. будучи ким, чим, подібно до кого, чого. Мемет.., як комерсант, стояв вище партійних суперечок (Коцюб., І, 1955, 394); Членом «Гарту» я був і сам, як книжковий ілюстратор (Довж., І, 1958, 19); Марійка.. на веранді мало не обіймає Мірошниченка.. — Свириде Яковлевичу, ти ж нам, як рідний брат, ти ж нам найдорожча людина і найкращий порадник (Стельмах, II, 1962, 24); // Приєднує вставні слова і словосполучення. Міський парк. Ще підмітають алеї, але є вже і поодинокі перехожі. Поспішають, як видно, на роботу (Головко, І, 1957, 477); Їм не треба було перекладача, бо словацька мова, як відомо, дуже споріднена з співучим подільським Хоминим діалектом (Гончар, III, 1959, 323); Життя Олени, як і кожної сільської жінки, проходило в щоденних клопотах по господарству (Тют., Вир, 1964, 26).
4. часу. Указує на одночасність того, про що йдеться в головному й підрядному реченнях; у знач. коли. Як свисну я коло двору, коло хати, то виходь до мене зараз і не гайся довго (Н.-Лев., VII, 1966, 125); Щовечора, як зіронька До місяця сходить, Молодая дівчинонька В садочок виходить (Л. Укр., І, 1951, 321); Паськи саме снідали, сиділи за столом, як Оленка врочисто відчинила двері в хату (Горд., II, 1959, 10); Як зайшла [мати] в хату, Христя вже розпалювала в печі (Головко, II, 1957, 121); // Означає негайне настання однієї дії після іншої в складі сполучників тільки…, як…; тільки що…, як…; ледве…, як… Ледве Емене встигла сховатись, як у двір увійшов її батько (Коцюб., І, 1955, 287); Тільки Кузнецов почав розповідати, як у двері хтось постукав (Головко, II, 1957, 467); Тихцем перебралися через гнилі рівчаки, непоміченими вийшли з лугу і тільки хотіли йти степом, як помітили п’ятьох вершників, що наближалися до них легким алюром (Тют., Вир, 1964, 530); // Указує на причину, наслідком якої є дія, виражена в головному реченні. Маю жінку, маю діти, Та я їх не бачу, Як згадаю про їх муки — Сам гірко заплачу (Укр.. думи.., 1955, 246); Як умер батько, зараз почав Микола пити, покинув коло хазяйства впадати (Гр., І, 1963, 316); // Входить до складу складних сполучників. Як тілько гончі заганяли, Загавкали, заскавучали, То муцик, вирвавшись на двір, На голос гончих одізвався, Чмихнув, завив, до них помчався (Котл., І, 1952, 181); [Річард:] Як тільки ударить перший промінь сонця в мури, вони спалахнуть золотим пожаром (Л. Укр., III, 1952, 20).
5. умовний. Приєднує підрядні умовні речення; відповідає за значенням сполучникам коли, якщо. Як рясно квітує горобина, то добрий буде урожай вівса (Укр.. присл.., 1963, 248); А вже підпилий як засне, То хоч коти гармати, І усом не моргне (Шевч., I, 1951, 240); — Як будеш добре служити, моя дитино, заслужиш собі ласку, вислужиш заплату (Вовчок, І, 1955, 292); — До вечора ще далеко, ти б лучче прочитала мені трохи Спенсера, Чогось я ніби ліпше розумію, як ти мені читаєш, — сказала мати (Н.-Лев., VI, 1966, 21); Голови не було, а секретар.. радив іти.. до нього, як діло важне (Головко, II, 1957, 170); — Як ідуть тут кілька полків маршем, то ніяк обгонити передніх, товаришу гвардії майор (Гончар, III, 1959, 207).
6. означ. Приєднує підрядні речення способу дії. — Ой лякає мене цей князь своїми чорними очима, лякає мене страшним поглядом, неначе хоче кинутись на мене, як кидався в битвах на козаків (Н.-Лев., VII, 1966, 106); Було тепло, та не задушно.., почувалося щось бадьорне [бадьоре] та радісне, як почувається тільки або ранньою весною, або в ясний та тихий осінній день (Мирний, III, 1954, 257); Робіть так, як уважаєте потрібним і кращим (Коцюб., III, 1956, 232); / на фортеці з коксу і руди ми йдем на штурм рядами молодими, так, як колись ішли крізь смерті дими (Сос., І, 1957, 479).
Не так…, як… див. так.
7. означ., рідко. Приєднує підрядні означальні речення, із змістом яких порівнюється сказане в головному реченні. В лісі поночіє, але темрява не густа, а прозора, як буває перед сходом місяця (Л. Укр., III, 1952, 212).
Не хто і́нший, як… див. і́нший.
8. причини, рідко. Приєднує підрядні речення причини, відповідає за значенням сполучнику оскільки. А як епічний над усе люблю Високий лад, розлогий та повільний, То погляд спостережливий і пильний Туди звертаю, де шумлять бичі (Рильський, II, 1956, 35); // Уживається в складі складного сполучника так як. З Леонтовичем бачуся щодня — і все це одіймає у мене час і трохи турбує мої нерви, так як дні проходять в розмовах, на людях (Коцюб., III, 1956, 404).
9. розділ., перев. із запереч. част. не. Уживається для вираження несумісності двох предметів, ознак, дій. Ми з Терешком як не сіємо, то жнем, Здоровієм, багатієм з кожним днем (Воскр., Взагалі.., 1948, 33).
ЯК4, част.
1. підсил. Уживається в знач. дуже, надзвичайно (перев. в окличних реченнях). Стара вже світом нудить, а панночка втішається.— Як славно, бабусечко, як славно, як у нас велично та пишно! (Вовчок, І, 1955, 108); Господи, як не хочеться лишати нагрітого місця, як тяжко розлучатись з солодким ранішнім сном! (Коцюб., І, 1955, 21); Як швидко дні міські промчали! (Сос., І, 1957, 408).
◊ Страх як — дуже сильно. Мов змальована сиділа До самої ночі Перед вікном і втирала Заплакані очі, Бо й вона таки любила; І страх як любила! (Шевч., II, 1953, 157); І Остапові стало жалко Соломію, страх як жалко (Коцюб., I, 1955, 367); Як же — уживається для вираження само собою зрозумілої ствердної відповіді; звичайно, так. — А пам’ятаєш, яка була вона [Катря]? — Як же!.. Добре пам’ятаю (Вовчок, І, 1955, 257).
2. Уживається в риторичних запитаннях і окликах у знач. хіба можна, неможливо. Молдуван обурився. Як можна так кривдити людей! (Коцюб., І, 1955, 212); Віти золоті, як же вас забуть? (Сос., І, 1957, 170); Як забути сніг пахучий, талий Провесен колишніх молодих, Світлі й затуманені квартали, Цвірінчання, воркування, сміх! (Рильський, Голос. осінь, 1959, 21).
3. Уживається для вираження здивування, обурення тощо з приводу якоїсь якості, властивості, дії і т. ін. — То ти був у мене в Бобрику?..— забелькотав Лука. — То моя Марія була твоєю судженою?.. — А я й не знав… а я й не відав.— Як? — скочив Свирид,— то ти пан Гаєвський? (Коцюб., І, 1955, 145); — І я піду у наймити! — каже один брат.— От як! — промовила Галя (Вовчок, І, 1955, 293); [Виночерпець:] Немає кубка з яшми! [Xуса (грізно):] Як нема? Хіба хто вкрав? (Л. Укр., III, 1952, 147); — Як не час? За це діло братись час повсякчасно (Н.-Лев., VII, 1966, 76); Переформуєш, переінакшиш, очищенням пробудиш у ньому почуття прекрасного… В драмгурток його, бо, як же, артист! (Гончар, Бригантина, 1973, 76).
4. Уживається при дієсловах доконаного виду для вираження раптовості дії. Дивлюсь, цар підходить До найстаршого… та в пику Його як затопить!.. (Шевч., І, 1963, 245); Парубки собі стали, а він знов як припустив бігти, і утік (Вовчок, І, 1955, 177); Я й собі пішов до того двору. Коли як вискочать з двору .дві собаки! загавкали та так і кинулись до мене (Н.-Лев., VI, 1966, 98); На ніч мороз як потисне страшенний: Понівечив, лютий, ряст та фіалки (Коцюб., І, 1955, 430).
5. перев. з част. не. Уживається для виділення, підсилення висловленого. — Про кого ти верзеш? — спитала Гризельда. — Про кого ж, як не про князя Домініка,— сказала баба (Н.-Лев., VII, 1966, 46); Хто, як не він, ще за часів студентства вісім місяців висидів у в’язниці?.. (Коцюб., І, 1955, 162); — Тепер інше, тепер ви з пелюшок знаєте свої права: давай вам Артеки, гармоніста штатного, розваги всякі… А коли ж до праці привчатися, як не замолоду? (Гончар, Бригантина, 1973, 21).
6. нар.-поет., рідко. Уживається в зачинах казок, на початку віршів тощо. Як була собі лисичка, та зробила хатку, та й живе (Укр. дит. фольк., 1962, 111); Як ось став вітер ущухати, І хвилі трохи уляглись (Котл., І, 1952, 159).
7. підсил. Уживається як складовий компонент у формах прикметників і прислівників найвищого ступеня порівняння із префіксом н а й… для виділення, підсилення міри якості, відповідаючи за значенням словам са́мий, найбі́льш, напр.: якнайакти́вніший, якнайвірні́ший, якнайле́гший, якнайпізні́ше, якнайпізні́ший і т. ін.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 632 - 634.