Я́КОСЬ1, присл. неознач. Уживається при вираженні непевності, невизначеності способу дії; якимсь чином, не ясно, як саме. Хома балакав із сватом та все якось чудно та неспокійно поглядав на стару (Коцюб., І, 1955, 90); Він зрозумів, що велике й чисте кохання палає в серці молодого табунника і треба б якось допомогти йому добитися свого щастя (Тулуб, В степу.., 1964, 179); — Може, якось викрутимось, бо я дивитись не можу, як ти караєшся з оцим лісом (Стельмах, І, 1962, 481); // Те саме, що чому́сь 2. Любий дядьку! Справді мені якось аж дивно, що я ніяк не можу з Вами побачитись (Л. Укр., V, 1951, 31); Якось не тішили моє око ані розлогі, яро-зелені, порізані блакитними озерцями та гирлами плавні, що розляглися за річкою в Румунії, ані жовті, залиті хвилею виноградників по підгір’ю шпилясті гори, що тиснуться понад Прутом з сього боку… (Коцюб., І, 1955, 177); Якось йому не щастилося (Фр., IV, 1950, 10); [Андрій:] Ви все якось уникаєте розмовляти про те, що мене найбільш хвилює! (Мороз, П’єси, 1959, 338); // Ненароком, випадково. Приходить жінка получати гроші на дітей..; казначей якось їй і видав замість 6 та 12 карбованців (Мирний, V, 1955, 325); Старшокласники, хлопці й дівчата, розбрелись, позникали в зелених виноградних хащах. І, звісно, це ж була чистісінька випадковість, що Тоня з Віталиком женуть один рядок, дівчина сама якось опинилася в цьому рядку в останню мить (Гончар, Тронка, 1963, 50).
Я́КО́СЬ2, присл. часу. Одного разу. З нудьги із двору погуляти Якось, задумавшись, пішла [генеральша], Та аж за царину зайшла (Шевч., II, 1963, 244); Якось раз над містечком стояла тиха, місячна, літня ніч. Високо, трохи не серед неба, стояв місяць, ясний, блискучий, повний (Н.-Лев., І, 1956, 53); А якось, коли розмови ущухли, Шевченко заспівав пісню (Тулуб, В степу.., 1964, 214).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 641.