ЯРКИ́Й, а́, е́, розм. Те саме, що яскра́вий. Іскра тліла в попелі важкім і ятрилась, мов незагойна рана, все не могла ожить в огні яркім (Л. Укр., І, 1951, 282); — Душе щаслива, Даю тобі талант яркий, Будь сильна ти, і ясна, і мислива, Твій ум живий, твій зір палкий! (Фр., XIII, 1954, 270); Вмить передо мною промайнули щасливі дні нашого з моєю маленькою дружиною раювання: ліс, річка, моріжок і нас двоє, пустотливих, звабливих, ярких… (Досв., Вибр., 1959, 56).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 649.