ЯСНОЛИ́ЦИЙ, я, е. Який має світлий колір обличчя; // перен., поет. Сповнений щастя, який виявляє радість. Шумить Дніпро, йдуть люди яснолиці, вітає день їх пісня голосна (Сос., Поезії, 1950, 17); З репродуктора урочисто лунали марші, і всі люди зараз були яснолиці, усміхнені од звістки, принесеної з Москви радіохвилями (Автом., Щастя.., 1959, 99); *Образно. Хотів він скрізь побути, Курантів дзвін почути, Побачить яснолицю Москву — свою столицю (Шпорта, Ти в серці.., 1954, 99); Ясноока, Яснолиця, З чистим сяйвом на чолі Заквітчалася столиця Української землі (Рад. Укр., 7.XI 1948, 4).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 657.