ЄДИНОНАЧА́ЛЬНИК, а, ч. Особа, яка здійснює єдиноначальність. Доронін весь час давав Голубенкові зрозуміти, що він — єдиноначальник, що він має право приймати самостійні рішення, що він мусить їх приймати (Руд., Вітер.., 1958, 210).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 496.