ЄПИ́СКОП, а, ч. Вищий духовний чин у християнській церкві, [2-й:] Він каже, що не з божої встанови ти став єпископом (Л. Укр., II, 1951, 491); // Особа, яка має цей чин; архієрей. Пісню чути було і в домі єпископа Мелхиседека (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 116).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 498.