ІНДУКТИ́ВНИЙ, а, е.
1. лог. Який грунтується на індукції (у 1 знач.). Арістотелева поетика була не догматична, а індуктивна: до сформулювання правил критик доходив, простудіювавши багато творів даної категорії (Фр., XVI, 1955, 256); Індуктивні методи — це тільки способи виявлення причин явищ (Логіка, 1953, 125).
2. фіз., ел. Який утворюється індукцією (у 2 знач.), грунтується на ній. Почали застосовуватися різні типи електроконтактних індуктивних фотоелектричних і ємкісних мініметрів (Допуски.., 1958, 293); Індуктивний зв’язок; Індуктивний струм.
3. фізл. Те саме, що індукці́йний 3. Виникло припущення про існування індуктивних відношень між нервовими центрами, що реагують на зовнішнє подразнення, та нервовими центрами, що беруть участь у реакції статевих залоз на гормони (Фізіол. ж., VII, 1, 1961, 54).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 27.