ІНКОРПОРА́ЦІЯ, ї, ж.
1. книжн. Включення до свого складу чого-небудь; приєднання. Інкорпорація нових районів.
2. лінгв. Спосіб синтаксичного зв’язку між словами в реченні, при якому головний член словосполуки зливається з підрядними членами у фонетико-морфологічний комплекс, аналогічний слову.
3. юр. Зібрання в єдине ціле законів та інших правових актів, виданих у різний час, без зміни їхнього змісту. Інкорпорація чинних законів.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 30.